Рішення Суду (Велика палата) 16 січня 2024 року
Директива 2011/95 визначає умови надання статусу біженця, з одного боку, і додаткового захисту для громадян третіх країн, з іншого. Статус біженця надається у випадках переслідування громадян третіх країн за ознаками раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до певної соціальної групи. Додатковий захист, у свою чергу, застосовується до будь-якого громадянина третьої країни, який не відповідає умовам визнання біженцем, але надав вагомі підстави вважати, що він або вона зіткнеться з реальним ризиком зазнати серйозної шкоди, включаючи, зокрема, страту та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, у разі повернення в країну свого походження.
Суд постановив, що Директива має тлумачитися відповідно до Стамбульської конвенції, яка є обов’язковою для Європейського Союзу і визнає гендерно зумовлене насильство проти жінок формою переслідування. Суд також зазначає, що жінки в цілому можуть розглядатися як такі, що належать до соціальної групи в розумінні Директиви 2011/95. Отже, вони можуть бути визнані біженцями, якщо вони зазнають фізичного або психологічного насильства, включаючи сексуальне та домашнє насильство, в країні походження через свою стать.
*Цей текст перекладено автоматично.